Чому сумує, плаче дзвін
І біль сердець в одне єднає?
Що розповісти хоче він,
Про що сьогодні нагадає?

Тривожні спогади ураз
Свічки очима розіп’яли,
Немов з минулого до нас
Вони із докором казали:

- Хто відповість за ту біду,
Що голодом людей косила,
Що в Україні не одну
Убила гордість, пісню, силу?

Не встануть свідки із могил.
Вони й тоді не говорили,
Бо голод їх позбавив сил…
А за селом росли могили…

Життя людське - найсокровенніший дар Божий, і кожне - дорожче над усі цінності земні і небесні, і кожне має зберегтися в пам'яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми люди. Ніколи не пізно...Покаятися і стати на шлях істини і любові, бо голоси мучеників їз 33-го , що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.
Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам'ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.

Учні Клубівського ліцею імені Олега Довгого долучились до вшанування пам'яті жертв Голодомору.